Проблема толерантності і інтолерантності є в деякому розумінні вічно нерозв'язною для людства, оскільки є наслідком існування в світі неоднакових суб'єктів. В той же час, в сучасному соціумі значення толерантності дуже зросло, що обумовлене цілим рядом чинників. В умовах безпрецедентної озброєності людства фактом стало усвідомлення того, що кінцева не лише окрема людина, але і людство в цілому. Толерантність в цій ситуації, - умова біологічного виживання людства, а, в ширшому контексті, - всього живого на планеті. Сьогодні ми стоїмо на зламі двох тисячолітть, коли необхідно укласти фундамент нової  філософії толерантності для позитивного, стійкого розвитку цивілізації і скласти зусилля народів для вирішення глобальних проблем людства. Минуле століття принесло людству багато безцінних наукових відкриттів, і також, нажаль, принесло дві найжорстокіші  і найруйнівніші війни в історії людства, усе це створило умови  розвитку глобалізації у світі. Кордони між країнами і народами стали  прозорими, завдяки небувалому стрибку інформатизації суспільства і розширенню міжнародної співпраці. Ці явища загострили етнічні, релігійні, економічні проблеми  між народами та міжособові проблеми. Внаслідку ми можемо спостерігати, що світ став більш конфліктним, що вимушує задуматися про «теорії світового співіснування народів». Сьогодні проблема толерантності є дуже актруальною, через стрімкі процеси глобалізації.

У теорії сучасного наукового знання мають місце різні підходи до розуміння феномену "толерантність" через його багатоаспектність. Медико-біологічний контекст висвітлює адаптацію організму до несприятливих впливів середовища та його репараційність. Філософський аспект пропонує розгляд толерантності як готовності постійно і з гідністю сприймати особистість або річ, як терпіння, терпимість, витримка, примирення. Політичний контекст центрує увагу на повазі до свободи іншої людини, її поглядів, думок, поведінки. Соціологія трактує толерантність як милостивість, делікатність, прихильність до іншого [8;6]. В контексті педагогіки толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння (О. Безносюк, С. Болдирєва, С. Бурдіна, В. Калошин, Д. Колесов, К. Уейт, В. Шалін та ін.). В аспекті психологічного підходу – це виникнення в індивіда зниження сенситивності до фактів взаємодії, що пов’язане з особливостями темпераменту, із захистом від фрустрації, з комплексом імперативних настанов щодо прояву великодушності стосовно іншого [3].

Одною з найважливіших проблем, яка в даний час знаходиться в центрі уваги, є формування цивілізованих норм буття на нашій планеті, толерантної свідомості у представників різних народів. Активна етична позиція і психологічна готовність до терпимості  для позитивної взаємодії з людьми іншої культури, нації, релігії, соціального середовища - основні компоненти поняття «толерантності».

У Парижі 16 листопада 1995 року 185 державами - членами ЮНЕСКО, була прийнята Декларація Принципів Толерантності. Декларація визначає толерантність не тільки як моральний борг, але і як політичну і правову вимогу до окремих людей, групам людей і державам. Вона визначає положення толерантності стосовно міжнародних інструментів захисту прав людини. Декларація підкреслює, що державам варто розробляти нове законодавство, при виникненні необхідності забезпечення рівності в спілкуванні й у можливостях для всіх груп людей і окремих членів суспільства [4]. Безпосередньою метою оголошення 1995 року Міжнародним роком толерантності з'явилось породження усвідомлення політиками і громадськістю небезпеки, що пов'язана з появою форм нетерпимості в сучасному світі.

Міжнародні організації бачать один вихід з ситуації, яка загрожує  існуванню усього людства, – створення умов до беззбройних розв’язків конфліктів і виховання молоді у дусі пошани до інших народів, розуміння і прийняття їх культур, готовності до діалогу з іншими культурами.

Толерантність у перекладі з латині - терпіння (tolerantia-терпіння). З французької означає терпимість, терпимість особистості щодо ідей, вчинків, яких ця особистість внутрішньо не сприймає, не схвалює. Толерантність за всіх часів вважалася людською чеснотою. Вона мала на увазі терпимість щодо розрізнянь серед людей, уміння жити, не заважаючи іншим, здатність мати права та свободи, не порушуючи прав та свобод інших.

Толерантність та інтолерантність може поширюватися на різноманітні аспекти життєдіяльності людини. Як особистісна характеристика толерантність проявляє себе у ставленні до себе, до інших, до власної групи (груп), до інших груп, до світу в цілому. В залежності від сфер прояву визначають національно-етнічну, релігійну, класово-соціальну, географічну, політичну, ґендерно-сексологічну, вікову та інші види толерантності [4].

Толерантність як інтегральна характеристика особистості включає такі компоненти: психологічну стійкість, систему позитивних установок, комплекс індивідуальних якостей, систему особових і групових цінностей [6].

Толерантність – це інтегральна характеристика індивіда, визначальна його здатність в проблемних і кризових ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації і розвитку позитивних взаємин з собою і з навколишнім світом [9]. Це визначення передбачає розгляд толерантності в широкому діапазоні: від її розуміння як нервово-психічної стійкості до її оцінки як етичного імперативу особи. Толерантність інтегральна характеристика не лише з точки зору її якісного і змістовного аналізу, але і з точки зору її генезису. Це результат багатьох сил, що діють в одному напрямі (темперамент, атмосфера в сім'ї, виховання, досвід, соціальні і культурні чинники) [6]. Таке розуміння толерантності передбачає виховання психологічно стійкої, емоційно і етично зрілої особистості.

Розвивати толерантність можливо за допомогою формування і розвитку психологічної стійкості, системи позитивних установок, емпатії, миролюбності.

Основними функціями толерантності є: гуманітарна, ідентифікаційна і функція соціальної адаптації. Гуманітарна функція толерантності грунтується на формуванні ціннісних орієнтацій і інтересів людини «з метою розвитку духовно багатої особистості, що уміє протистояти авторитаризму і нелюдяності» [7].  Не менш значимою є соціально-адаптивна функція толерантності, яка реалізується в процесі рефлексії.

Толерантність є інтегральною характеристикою людини, це здатність активно взаємодіяти із зовнішнім світом з метою відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, розвиток позитивних взаємин з собою у  проблемних і стрессових ситуаціях.

Феномен толерантності  включає: натуральну толерантність,  моральну толерантність та етичну толерантність, кожна з яких є логічним продовженням попередньої.

Толерантність формується цілеспрямовано і поетапно. Формування толерантності — це початковий етап процесу її становлення і розвитку в ході спеціально організованої діяльності. В ньому когнітивний компонент буде декілька випереджати операційний.

Передумовами формування толерантності є властивості нервової системи, особливості особистості і специфіка суб'єктивного індивідуального досвіду. Зустріч з несхожим іншим і необхідність взаємодії з ним представляє один з варіантів стресової ситуації.

У зв'язку з цим толерантність можна розглядати як одну із складових такої поведінки, яка дозволяє суб'єктові за допомогою усвідомлених дій, способами, адекватними особистісним особливостям, і ситуації, впоратися з важкою життєвою ситуацією або стресом (копінг-поведінкою).

В особистості для розвитку толерантності необхідно формувати чотири основні компоненти: 1. психологічну стійкість; 2. систему позитивних установок; 3. комплекс індивідуальних якостей; 4. систему особових і групових цінностей. Толерантність як інтегральна характеристика особистості включає всі ці компоненти, і на їх розвиток і формування мають бути направлені психологічні технології.

Формування психологічної стійкості – одне з головних завданнь психології толерантності. Толерантність – характеристика фізіологічної, психологічної і соціальної стійкості людини до різних дій. Не можна не визнати, що психологічна стійкість у всі часи була однією з найважливіших характеристик що забезпечують рівновагу між виживанням, адаптацією людини і затвердженням його індивідуальності.

Всю життєву дорогу людини можна уявити як безперервну чергу спроб встановлення такої рівноваги. Зростання в нашому житті числа фрустраційних і стресогенних чинників робить проблему психологічної стійкості усе більш важливою. Спроби її рішення – це пошуки виходів особистості з проблемних і екстремальних ситуацій.

 Соціально–психологічна стійкість передбачає стійкість до різноманіття світу, до етнічних, культурних, соціальних і світоглядних відмінностей. На цьому рівні вона виражається через систему соціальних установок і ціннісних орієнтацій. Ця система, спираючись на здібність до збереження нервово-психічної рівноваги в самих різних життєвих ситуаціях, в ідеалі повинна сформуватися як етичний імператив зрілої особи. У цьому сенсі психологічна стійкість виступає як особливий прояв людського духу, як його етична сила і представляє таку якість особи, яку можна назвати толерантністю. Сторонами і проявами цієї якості можуть виявитися емпатія, альтруїзм, миролюбність, віротерпимість, кооперація, співпраця, прагнення до діалогу та інші.

У проміжний ряд показників даного рівня потрапляють: стійкість до стресу, до психотравмуючих чинників, стійкість до невизначеності, до конфліктів, до поведінкових відхилень, до агресивної поведінки, до порушення кордонів і норм. Як ми бачимо, весь цей ряд піднімається від психофізіологічного рівня до соціального – від уміння тримати себе в руках до "мистецтва жити з несхожими", від індивідуального рівня до групового, коли на перший план виходять проблеми ксенофобії.

Проте слід зазначити, що психічно нестійка людина може виявитися як толерантною, так і інтолераною по відношенню до різних етнічних груп. У контексті міжособових стосунків психічна неврівноваженість може виявитися і як підвищена агресивність по відношенню до тих, що оточують, і як підвищена сензитивность, що дозволяє уловлювати тонші півтони взаємодії.

Авторитарність, яку співвідносять з інтолерантністю, зазвичай визначається як консерватизм, що пов'язане з певним типом психологічної стійкості людини. В той же час, з'являються емпіричні докази того, що високі показники психофізіологічної стійкості є сприятливим фоном для розвитку толерантних установок. Можна зробити висновок, що психологічна стабільність в різних формах її прояву – необхідна основа емоційно і етично зрілій особі.

Спираючись на поняття психологічної стійкості при розгляді толерантності в практичному контексті, необхідно зробити ще одне важливе доповнення. Як правило, йдеться про придбання стійкості. Результати практичної роботи по формуванню толерантності підтверджують існування таких можливостей. Це означає, що толерантність – та особливість особистості, яку можна розвивати і формувати. А навчання толерантності – це не лише формування різних форм психологічної стійкості, але і розвиток здатності індивіда до мобілізаційної реакції, здатності самостійно повертатися в стан психологічної рівноваги з собою і з навколишнім світом.

Розроблені психологічні групові технології формування толерантності в різних форматах: від груп числом в 7–10 чоловік до 100 чоловік і більш. Ця категорія психологічних технологій отримала свою назву – "Тренінги толерантності". Окрім інформаційно–просвітницьких програм в "тренінги толерантності" як складові частини і окремі програми входять тренінги по вирішенню конфліктів, зниженню агресивності, профілактиці і подоланню різних форм ксенофобії, тренінги по міжкультурній комунікації, по соціальній і міжкультурній компетентності [9].

Ще одним шляхом  формування толерантної свідомості є дорога від супротивного – через інтолерантність. Не випадково агресивна або така, що відхиляється поведінка залучає значно більше дослідників, ніж вивчення поведінки людей, що здійснюють хороші вчинки, або що просто не порушують загальноприйняті соціальні норми.

Крім конфлікту, існують інші інструменти еволюції, засновані на толерантності: взаємодопомога, альтруїзм, эмпатія [1]. Використовуючи ці інструменти, ми можемо прискорити здійснення важкого для індивідуального і особливо суспільної свідомості переходу від логіки конфлікту до логіки толерантності. Тому одне з головних питань в психології толерантності – це пошук підходів до формування толерантності через толерантність. Технологічно це важче тому що виявити нормальну поведінку важко, але якщо це вдається, ми бачимо безумовні докази більшої ефективності такого шляху.

Можна констатувати, що виховання толерантності, тобто навчання соціальним навичкам, які перебувають в основі толерантності, має здійснюватись на раціональному, емоційному та орієнтованому на завдання рівнях. Головними компонентами тут виступають глибокі знання про толерантність, загальна налаштованість на толерантну поведінку, а також  навички розв'язання конфліктів.

Висновки. В умовах глобалізації головним завданням  є виховання молоді у дусі толерантності, формування світоглядних установок особистості, що є громадянином світу, здатної органічно інтегруватися в будь-який цивілізаційний простір. Толерантність є інтегральною характеристикою індивіда, що включає в себе психологічну стійкість, систему позитивних установок та комплекс особистістних і группових цінностей. Одним з головних завдань практичної психології толерантності є формування психологічної стійкості. На данний час вже розробленно группові технології формування толерантності. Перспективою подальших досліджень є розробка технологій розвитку толерантності і виявлення механізмів саморегуляції толерантності особиcтості.

ЛІТЕРАТУРА

1.      Асмолов А.Г. Слово о толерантности. — Век толерантности, 2001, № 1.

2.    Бондырева С.К., Колесов Д.В. Толерантность (введение в проблему). Москва – Воронеж, 2003.

3.     Валитова Р.Р. К истории понятия толерантности. М., МГУ, 1994.

4.    Декларація принципів толерантності.- Педагогіка толерантності - 1999, №3/4.

5.     Риэрдон Б.Э. Толерантность – дорога к миру. – М.: Бонфи, 2001.

6.    Солдатова Г.У. Практическая  психология  толерантности (электронный ресурс). http://www.tolz.ru/library/?de=0&id=425

7.     Толерантность и согласие. Под ред. Тишкова В.А., Солдатовой Г.У. М., 1996.

8.    Хомяков М.Б. Толерантность: парадоксальная ценность // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2003. – №4.

9.    Allport G.W. Historical Background of Modern Social Psychology // A Handbook of Social Psychology / Ed. by G.Lindzey. Cambridge: Addison-Wesley, 1954.