Психічне здоров'я — важлива складова частина здоров'я людини, тому немає нічого дивного у тому, що фізичне і психічне здоров'я зв'язані між собою  найтіснішим чином. В першу чергу це обумовлено тим, що організм людини — це система, в якій всі елементи взаємозв'язані один з одним і впливають один на одного. Значна частина цих взаємодій опосередковується через нервову систему, тому психічний стан впливає на роботу внутрішніх органів, а стан останніх, у свою чергу, позначається на психіці.

Під нормальним психічним здоров'ям розуміється гармонійний розвиток психіки, відповідний до віку, вікової норми даної людини. Сприятливий функціональний стан розглядається як комплекс характеристик і функцій, що забезпечують ефективне виконання людиною завдань, які стоять перед ним в різних сферах життєдіяльності. Одним з провідних показників функціонального стану психіки є розумова працездатність, яка інтегрує основні характеристики психіки — сприйняття, увагу, пам'ять і ін.

 Для здорової психіки характерний позитивний емоційний стан як стійкий характер реакцій на різні події, факти. Переважаючий емоційний стан (радість, відчуття тривоги, смуток і так далі) — це настрій, той емоційний фон, у якому йде життя людини зі всіма її компонентами. Саме емоційний стан надає потужний вплив на психічне здоров'я і є його надійним індикатором, тому негативний емоційний стан — показник погіршення психічного здоров'я і здоров'я в цілому[1].

Часто причиною негативних емоцій стає стрес. Стрес - поняття, яке було введене ще на початку ХХ століття Р. Сельє, «втрачається при надмірно великому і при надмірно малому колі спостережуваних симптомів», воно й досі в сучасній науковій думці не має чіткого визначення [2]. Відсутність визначення зумовлено різноплановістю розгляду як причин виникнення, так і наслідків дії стресових чинників. Так, щонайменше, виділяють два види стресів: фізіологічні і психологічні, які, у свою чергу, діляться на інформаційні і емоційні. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, зміст же емоційного стресу відрізняється невизначеністю: емоційний стрес розуміють як первинні емоційні реакції при дії стресогенів; як емоційно-психічні симптоми при тілесних ушкодженнях;  як афективні реакції; як неспецифічні риси (елементи) фізіологічних і психологічних реакцій організму при сильних, екстремальних щодо нього діях, що викликають інтенсивні прояви адаптаційної активності; як неспецифічні риси (елементи) фізіологічних і психологічних реакцій організму, що виникають при будь яких  реакціях організму [2].

Стресові ситуації розглядаються як чинники, що викликають надмірне навантаження на систему психологічного саморегулювання і приводять до розвитку емоційної напруги. Сам стан стресу визначається як емоційне збудження і супутні йому зміни в інших сферах психологічного функціонування. До наслідків стресу відносяться також тимчасові або постійні зміни в поведінці людини (Ц.П.Короленко).

Сучасні дослідники психічного здоров'я – хвороби особистості  приписують детермінацію даних станів соціальним впливам (Дж. Би. Фурст, М.А. Розов, Н.Б.Морозова, Р. Є. Сухарєва, та ін.). За уявленням М.А. Розова, соціальна реальність - це світ соціальних естафет, життя по зразках: «Людина живе в світі соціальних зразків, які задають траєкторії його поведінки» [3]. Ці траєкторії можуть негативно впливати на психічний стан індивіда, породжувати пограничну особистісну патологію. Сучасний світ людей і речей – джерело психотравми, це світ, в якому людина перестає відчувати свою цілісність і неминуче наближається до антропологічної катастрофи (М.Мамардашвілі).

На думку антропологів, в кожному суспільстві поведінка людей максимально наближена до очікуваної суспільством. Взаємодія з іншими людьми є  визначальною у формуванні психіки людини. Дослідження впливу міжособової взаємодії стало особливим предметом інтересу в останні десятиліття, значна частина досліджень присвячена вивченню травматизуючих впливів в рамках інституту сім'ї (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстіцкий, Л.Б. Шнейдер і ін.).

Сім'я - невід'ємна частина суспільства, і неможливо зменшити її значення. Жодна нація, жодне скільки-небудь цивілізоване суспільство не обходилися без сім'ї. Майбутнє суспільства також не мислиться без сім'ї. Поняття щастя майже кожна людина зв'язує, перш за все, саме з нею. Проте, не дивлячись на це, сім'я є, мало не головним психотравмуючим чинником в етіології психічних захворювань.

До такої думки дослідники  прийшли не відразу. Зміна сім'ї і, як наслідок, її розуміння еволюціонувало від проміскуїтету (безпорядних статевих зв'язків), групового шлюбу, матріархату і патріархату до моногамії.  У міру того як сім'я переходила від нижчої форми до вищої – від дикості, варварства до цивілізації, так і розуміння сім'ї піднімалося по рівнях розвитку.

Так, в давнину відношення античних філософів до сім'ї було продиктоване розумінням її як «исходной ячейки» суспільства – своєрідної соти держави, яка неможлива без єднання дружин, дітей і майна, – це основа державності, модель держави (Платон, Аристотель). Цю думку підтримував і Жан-Жак Руссо, який писав: «Саме древнє зі всіх суспільств і єдине природне - це сім'я. Таким чином, сім'я - це, якщо завгодно, праобраз політичних суспільств». До іншого розуміння сім'ї удається Томас Гоббс, він вважає її духовною цінністю, через яку реалізуються  прагнення людини до самозбереження і задоволення потреб. У XIX столітті з'являються емпіричні дослідження емоційної сфери сім'ї, потягів і потреб її членів (перш за все роботи Фредеріка Ле Плє). Сім'я вивчається як мала група з властивими їй життєвим циклом, історією виникнення, функціонування і розпаду. Предметом дослідження стають відчуття, пристрасті, розумове і етичне життя. Далі дослідники взаємин в сім'ї концентруються на вивченні взаємодії, комунікації, міжособової згоди, близькості членів сім'ї в різних соціальних і родинних ситуаціях, вони розглядають питання про динаміку родинних стосунків,  їх закономірності, причини і наслідки дестабілізації, про типи родинних конфліктів і способи їх вирішення, а також про роль сім'ї у формуванні і розвитку особистості [4].

Сучасний науковий інтерес спрямований на розуміння паттернів взаємодії у сім'ї і розвиток системних процесів, на дослідження ролей і функцій в родинних взаєминах,  на дослідження впливу родинних взаємин на психічне самопочуття учасників родинної ситуації, досліджується вплив домашнього насильства на особистість дитини (Е.Г. Ейдеміллер, В.В.Юстицький, Дж. Браун, Д. Крістенсен) [3,5,6].

Особливу значущість при аналізі участі сім'ї в психічній травматизациії особистості набувають випадки, коли має місце стійка патогенна ситуація, обумовлена всією сукупністю родинних стосунків в даній сім'ї. Індивід тут сприймає родинне життя як в цілому травмуюче [6].

Серед багаточисельних родинно-обумовлених травмуючих переживань особливо важливу роль відіграють чотири види станів: стан глобального родинного незадоволення; «родинна тривога»; родинно-обумовлена непосильна нервово-психічна і фізична напруга; стан провини [6].

Стан глобального родинного незадоволення характеризує невідповідність між очікуваннями і реальністю життя в сім'ї. Цей стан може стати фрустрацією, яка у свою чергу  може стати причиною різних психогенних захворювань. Клінічно простежена  роль даного чинника у формуванні субдепресивних станів при невротичному розвитку, в клініці алкоголізму (особливо жіночого), а також декомпенсуючого чинника при явній акцентуації характеру.

«Родинна тривога» - стан погано усвідомлюваної та погано локалізованої тривоги, в обох або одного з членів сім'ї, який виражається в розвитку і зміцненні страхів, побоювань,  відносно родинної ситуації взагалі, членів сім'ї, їх стану здоров'я, поведінки і так далі. Ці страхи провокують виникнення конфліктної взаємодії, є причиною розвитку емоційно-напруженої ситуації в сім'ї, детермінують відчуття безпорадності, відчуття безнадійності. Родинна тривога служить причиною прояву афективних реакцій, зумовлює розвиток неврозів, психозів.

Надмірна нервово-психічна напруга також є одним з основних психотравмуючих переживань. У основі розуміння його лежить учення  І.П.Павлова про вищу нервову діяльність. Сім'я може бути джерелом нервово-психічної напруги, створюючи умови за якими будь-хто з її учасників знаходитися під постійним тиском, позбавлений  можливості відкрито демонструвати свої переживання,  відчуває незадоволення важливих потреб. Надмірна нервово-психічна напруга приводить до невротизації особистості, викликає неврастенію, відзначається в етіології кардіофобії, патологічних ревнощах [2,3,6].

Ще одне переживання, яке виділяється дослідниками сім'ї як психотравмуюче – відчуття або стан провини. Воно може виникнути і розвиватися через різні причини, але у будь-якому випадку є стресором.  В цілому індивід відчуває себе винуватим у всіх невдачах, він схильний сприймати себе зайвим, таким, що заважає оточуючим,  хоча об'єктивних свідчень для таких висновків не існує. Виявлення родинно-обумовлених станів провини має велике значення в геронтологічній клініці (що пов'язане з психологічними особливостями статусу людей старшого віку в сім'ї), сексологічній (сексуальні порушення можуть бути як джерелом, так і наслідком родинно-обумовленої провини), в клініці суїцидів (відчуття непотрібності як мотив «відходу»), в підлітковій (декомпенсація ряду характерологічних відхилень) [2, 3, 6].

Визначені     психотравмуючі     стани    зумовлені      систематичністю,

довготривалістю стресового впливу. Індивід у даному випадку не спроможний перемогти  цей стрес и внаслідок цього у нього виникають клінічні передвісники «хвороб стресу» [2]. Відчуття дискомфорту, незадоволеності, поганий настрій можуть бути формами своєрідного усвідомлення власного неблагополуччя. Ці відчуття проходять за умов ліквідації стрес-фактору, який їх викликав.   І це, як правило, є чинником виникнення у суб’єкта комфортного відчуття, тобто емоційно-позитивного сприйняття всього, що оточує.

Неоптимальна, дисфункціональна взаємодія членів родини піддається корекції, але слід зазначити, що з одного боку можливість, а з іншого – складність роботи з метою корекції визначених станів родинного неблагополуччя полягає у тому, що сім’я – це система, стабільність якої підтримується за допомогою самокорекційних процесів, і при намаганнях щось змінити ці процеси активізуються. Члени сім’ї виявляються безпорадними перед патологічною послідовністю, яка постійно повторюється, у яку вони утягнуті всупереч власної волі і незважаючи на бажання вести себе по-іншому. 

 Допомогти у подоланні деструктивної послідовності родинної взаємодії може сімейна психотерапія. Основні теоретичні орієнтації у галузі сімейної терапії – поведінкову, психоаналітичну, Міланський системний підхід, теорію діалогу, православну системну терапію, їх можливості та обмеження у роботі з родиною ми плануємо розглянути у подальших дослідженнях.

                    Список використаної літератури

1.      Вайнер Э.Н.  Валеология: Учебник для вузов / Э.Н. Вайнер. – М. : Флинта: Наука, 2001. – 416 с.

2.      Китаев- Смык Л.А. Психология стресса / Л.А. Китаев-Смык. – Изд-во: «Наука», Москва, 1983. – 369 с.

3.      Кровяков  В.  М. Психотравматология / В.М.Кровяков. – Екатеринбург: Изд-во ЧМИ УПИ, 2006. – 442 с.

4.     Артамонова Е.И. Психология семейных отношений с основами семейного   консультирования   /   Е. И. Артамонова,   Е. В. Екжанова,

Е. В. Зырянова и др., ред. Е. Г. Силяева. -  М. : Издательский центр «Академия», 2002. – 89 с.

5.      Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс Лекций   /

Л.Б. Шнейдер.  – М. : Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 512 с. - (Серия «Кафедра психологии»)

6.       Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия / Э.Г.Эйдемиллер, В.В. Юстицкий. – СПб.: Питер., 2000. – 656 с. : ил. – (Серия «Мастера психологии»)